Як зрозумiти,чому хапаюсь за олiвця й втискую безмежний бiль у кiльканадцять рядкiв вiрша? Хто ще, крiм мене, знає якi спомини прихованi за пульсуючими рядками?.. ОбрАзи одягаю в Образи, задаю ритм i витанцьовується ще один вiрш. Оскаженiло - щаслива, задурманена натхненням, бавлюся словами й тiшусь, що гарно в мене виходить... Здається, легко заховатися помiж рiллi рядочкiв i, посiявши розгубленiсть, утому, розчарування, чекати що ж цього вродиться. Та - чи знаєте? - поети живуть за планом, що самi колись необачно склали. Тож, буває, я боюсь написаного... А передбачення збуваються, хоч не завжди за тиждень, iнодi - через роки. Й ось тодi хочеться обов`язково написати щось гарне, щоб усе довгоочiкуване нарештi збулося. Та надходить мить, коли хапаюся за олiвця, i... рядки вже не пiдвладнi розрахунковi... Нове життя нового вiрша змiнює моє майбутнє.